• Під час роботи з дитиною, що має комплексні (множинні) порушеннями психофізичного розвитку ми, спеціалісти, можемо вирішувати декілька задач одночасно, не забуваючи про те, що ініціатива повинна іти від дитини, бо вразі нав’язливих повчаючих дій така дитина може придбати не нові навички, а новий негативний досвід та небажання до будь-якого виду спілкування. В даному випадку, працюючи в парі психолог – реабілітолог з нашою активною, голосистою, невгомонною дівчинкою Адою (DS: спастична диплегія, затримка психомовного розвитку, бронхолегенева дисплазія) ми поставили такі задачі:
    – вертикалізація (щоб дитина як можна більше часу знаходилася у вертикальних положеннях: з опорою на руки, з короткочасною опорою на ноги);
    – сидіння у опори, з опорою на руки з мінімальною підтримкою дорослого;
    – досягнення дитиною бажаної мети (дістати та захватити іграшку ведмедика).
    Побачивши, з яким натхненням «працює» Ада, до нашого заняття приєдналася Злата (самостійно вмостилася на опору, за якою сиділа Ада). Ідучи за ініціативою дітей (Злата хотіла спілкуватися) нам вдалося одночасно поставити перед Адою додаткові задачі:
    – розвиток вербальної та невербальної комунікації;
    – виконання словесних інструкцій «дай», «на».
    Діти із задоволенням спілкувалися та, найголовніше, отримали від цього процесу – задоволення, а це означає, що вони зробили новий маленький крок уперед, адже в процесі реабілітації, щодня, «ми крокуємо маленькими кроками до великої мети»!

РОБОТА В КОМАНДІТАТАМІ-ПАЗЛИ ВІД СИТНИК МАРИНИ